Любі п'ятикласники!

       Усім, хто мене знає, чує й бачить, розкажу я казку. Казку про...Казку.
Жила-була Казка. Й раптом зникла. Куди, чому? Ніхто не знав відповіді. Й усі з того часу почали казати, що немає вже Казки. Залишилися лише сірі будні. Будням було соромно, що їх сірими називають. Вони вже й дарували  перехожим чарівні натюрморти осіннього листя, й розкуйовджували волосся чуттєвим вітром, й сотні сонячних зайчиків кидали під ноги перехожим. Але люди залишалися байдужими до усіх старань, бо будні, вони й є будні.
     Бідолашні будні намагалися щось змінити, сподівалися, що рано чи пізно хтось зрозуміє, що Казка пішла не просто, а залишила по собі дарунок - чарівну казку для кожного. Тільки ми її чомусь забуваємо розгледіти...
     Тому давайте спробуємо відшукати частинку Казки й у своєму житті, прикрасивши нею звичайні сірі будні.